Вразивши продавців своїми продуктовими забаганками та набивши пакет з верхом бутерами і водою, ми знову відправилися на облюбоване місце досипати свій ранок. Отакі звірятка дбають про нашу поінформованість:
За 1 євро можна запустити в процес місцеву залізницю:
Так виглядає вокзал Кельна, коли там присутні не тільки сонні хохли:
У комфортній собаці, щоб ви розуміли уравєнь:
Першого дня ми трохи пожалкували, що придбали квитки, адже контролерів не було. Але на цей раз перевіряли квитки вже майже в кожній собаці. Дуже не хотілося запізнитися на пересадки (а їх було 7!), адже інколи на неї давалося зовсім мало часу (3-5 хвилин). До того ж Кот Матроскін лякав нас, що запізнення для Дойче Банн не є рідкістю...Та організація німецької залізниці на вищому рівні, заминок фактично не було! Майже всю дорогу дрімали, прокидалися тільки для того, щоб пересісти в іншу собаку чи скористатися таким атракціоном. Доречі в таких веселих приміщеннях легко провести цілу зграю зайців на виїзд. Просторо, комфортно, чисто і ніякі товсті контролери не турбують! Після декількох пердянських вокзалів ми прибули у Ганновер.
Їхній вокзал можна порівняти з сучасним торговим центром, з безліччю брендових закладів:
Щодо квитків на потяги, каси на вокзалах майже відсутні (є хіба що на дуже великих залізничних вузлах), всюди розставлені такі автомати:
В них можна оплатити проїзд, роздрукувати квиток та свій маршрут. За час перебування в цій країні ми купляли квитки на регіональні тяги на один день (Quer-durchs-Land-Ticket, діють з 9 ранку до 3 ночі). На одну особу коштує тікет 42 євро, але якщо людей більше то до вартості додається ще 6 євро за 1 персону. Таким чином можна придбати квиток на 2х за 48 євро. Максимум можна подорожувати в 5ох, тоді з кожного вийде по 13,2 євро (Дуже гарний варіант для виїздюків). Прямий потяг до Берліна коштує близько 90 євро.
На останній зупинці у Західній Німеччині вирішили прогулятися, адже до потягу було ще близько 40 хвилин. Штендаль – типове німецьке провінційне містечко з охайними будиночками та пенсіонерами на великах.
Хохли вирушають далі у дорогу:
Перетинаємо Ельбу і бачимо разючу відмінність між сходом і заходом країни. Оброблені поля замінили ліса з оленями та кабанами, за вікном все частіше можна побачити розруху і залишки соц. устрою. На власні очі бачимо, що за 20 з зайвим років не вдалося ліквідувати економічну відсталість НДР.
Прибуваємо до Берліну. Головний вокзал країни має декілька поверхів і виглядає дуже модерново:
Вийшли на одну зупинку пізніше, на Потсдамер Платц, і пішли куди очі бачать:
Такі засоби пересування можна зустріти в центрі міста:
Продовжуємо нашу прогулянку Берліном:
Бранденбурзькі ворота:
На інформаційній скриньці находимо сліди перебування колгоспників:
Ці розкидані куби є залишками берлінської стіни:
Рейхстаг:
Знімок на пам`ять:
Українське посольство зі сторони захищає така боївка:
Найстаріший Берлінський університет – університет Гумбольдта:
Далі вирішуємо переміститися до пабу, аби скуштувати місцевого пива Berliner. За келихами спостерігаємо матчі кваліфікаціїї ЛЧ і обговорюємо сьогоднішні події. Час швидко біжить, а нам ще добиратися на вписку, тож неохоче збираємось і йдемо на пошуки найближчого супермаркету. Скуповуємося і рушаємо на метро. Але в підземці нас чекали пригоди з пересадками. Проїзд у метро дорогий, 2.10 євро. Метро виглядає дуже бідно, порівняно з нашим. У вагоні можна зустріти представників майже всіх рас, субкультур, людей різного соціального прошарку. Їхати ще далеко, але чомусь через 2 зупинки диктор нас просить пересісти в інший потяг. Це повторюється знову і знову. А на іншій лінії метро нам доводиться навіть пересісти на автобус, який везе до іншої зупинки метро. Вся справа в тому, що в той час велися ремонтні роботи і тому ми добиралися до пункту призначення майже півтори години. Нарешті виходимо з метро і пішки рушаємо до місця нашої вписки. Знаходимо будинок. Господар квартири виявився цікавою дружелюбною людиною і ми, випиваючи за вчорашню перемогу, розмовляли на різні теми. Назвавши чомусь К-а Мусоргським він закріпив за ним цей титул на весь виїзд. В Іштвана є хоббі, з якого він заробляє на життя: продає вінілові платівки класичних виконавців. Цією справою він займається з 70-х років. У 72у році він вперше привіз партію платівок з Москви, які придбав на гроші, виручені з продажі своїх старих джинсів. Зараз ця людина має свій бізнес. Дуже багато платівок купують японці, котрі просто шаленіють від олдових записів. Загальна його колекція складає 15 тисяч (!) платівок.
Ще трохи посидівши, вирішили піти спати і майже відразу вирубилися…
