Виїзд до Запоріжжя був першим в серії з 3 виїздів в чемпіонаті України, які мали відбутися поспіль.
Вже опівдні ми досягли кінцевої точки мети нашого перебування. Погравшися в піжмурки з місцевими органами(ті що внутрішніх справ), і здобувши тактичну перемогу, кияни зібралися в потрібному місці. Час гаяли за ганяючи мяча та очікуючи представник місцевої інтелігенції. Але замість них дочекалися незваних гостей у формі. Які, вочевидь, намагалися взяти реванш, і таки знайшли нас. Марш-кидок вулицями міста свого результату не дав. Тож сівши в баси попрямували до стадіо. Почекавши трохи перед сектором, придбали квитки і вирушили на трибуну. Огляд речей і банерів нічим особливим від інших міст не відрізнявся. Хіба що стікери не дозволили пронести, з аргументацією: «Бо заклеїте нам весь стадіон».
На секторі зібралося приблизно півтори-дві сотні киян. Були присутні виїздні банери VIVA, UF, KCS. Заряди були нечасті, але гучні. Порадувала місцева кузьма, що сиділа неподалік. Вони весь час демонстрували свої здатності до пантоміми.
У «бомжів» можна виділити велику кількість яскравих прапорів, і досить якісно виконану козацьку пісню. Більш нічого особливого. Ну і якісь заряди, про те що вони збираються щось робити з хохлами. Чи то давити, чи щось таке. В який спосіб мала вібдуватися ця дія не повідомлялося.
В кінці гри Мілевський міг принести перемогу. Але бити пенальті йому ще треба вчитися. Як і багато чому іншого. Після гри за допомогою басів дібралися до вокзалу. Вже вранці комусь треба було йти на навчання, комусь на роботу…
В якому місті гратиме свою наступну гру ВКДК, напевно знає кожен. Тож, всі на виїзд!