Перший матч нового сезону став початком чергової сторінки історії біло-синього фанатського руху і вже яскраво продемонстрував, які труднощі та яке ставлення очікують на нас у подальшому житті. Після бізнесово-бюрократичних негараздів нагорі місцем зустрічі таки було обране місто Суми, одразу ж стали пробивати можливі варіанти як дістатися місця призначення. Через відсутність багатьох з наших хлопців у місті та від’їзди на літній відпочинок не вдалося узгодитись та вписатися кудись усім разом, тому 6 чоловік поїхали басом разом с UF та Т-с, ще п’ятеро відправились на тягах у п’ятницю ввечері. Проблем додала ситуація із тікетами на матч – у фан-клубі їх парили по 60грн (замість анонсованих 50), при цьому вимагали паспортні дані, тому багато хто з киян вирішував як потрапити на стадіон вже на місці.
Отже, у суботу вранці ми вирушили на басі у напрямку Сум. Після того як в’їхали в Сумську область, почали зустрічатися численні пости, один з яких нас зупинив. Діалог нашого водія з акабом дуже потішив: «Кого везете? Фанати? – Та ні, ваші сослуживці - (пауза) Щось дуже молоді - Ну нічо…» Рухаємось далі, від інших киян, які виїхали басами раніше, по телефону дізнаємося, що на в’їзді в Суми усі підряд баси зупиня.ть та шманають, і потім під конвоєм везуть в фан-зону. Щоб не сидіти весь день в оточенні беркутів, вирішуємо зупинитися в Ромнах біля річки та відпочити там кілька годин. Приїхали на місцевий пляж, де зустріли ще один колектив біло-синіх. Ми залишили бас та розбрелися хто куди – хтось залишився відпочивати біля річки, хтось пішов скупляти рідину різного градусу в найближчих магазинчиках, інші вирушили прогулятися містом.
Ромни виявилися невеличким, але дуже охайним та чистим містечком, принаймні так здалося з першого погляду. Людей на вулицях, навіть центральних, небагато, місцеві із здивуванням озираються на невеличкі моби киян, які блукають вулицями в пошуках генделів та кафешок. Знайшли досить пристойну піцерію, ціни низькі, порівняно з київськими, там наїлись вдосталь та трохи відпочили. Провели Ромнах декілька годин, погрузилися в свій бас та поїхали далі.
Віддзвонили наші хлопці, які добиралися залізницею, повідомили, що вже цілий день гуляють, на кожному перехресті патрулі, неміряно акабів, на вулицях лише кияни і нікого з опонентів. Біло-сині у великій кількості бродять по місту, увесь центр забомблений стікерами. На вокзалі та на станціях під Сумами – масове в’язалово Беркутом, проте багатьом вдається потрапити в місто повз резервацію.
Кілометрів за 10 до Сум під’їжджаємо до КПП, де вже стоять 2 київські баси та патрульна машина… Зупиняємось і бачимо, що з протилежної сторони дороги до нас рухається мабуть що ціла рота омону. Лише тут приблизно почали розуміти яке ставлення очікує на нас надалі – прошманали весь бас та особисті речі, забирали цигарки, запальнички, а в багатьох навіть стікери – «ви напхаєте в них селітри та підпалите»(с). Піро вдалося приховати. Трьох хлопців прийняли, проте через кілька хвилин відпустили. Увесь час знімали кіно… Дістаємося міста вже у складі колони з трьох басів та супроводі акабів. Привезли нас у той самий парк, кількість акабів в якому майже дорівнювала кількості киян.
До матчу залишається 2 години, починають потроху пускати на стадіон. Увесь парк обклеєний динамівськими стікерами, потроху підтягуються всі хто гуляв увесь день містом, хоча були й такі хто сидів у цій фан-зоні майже з ранку. Знаходимо своїх та йдемо на сектор, де нас чекає черговий за день, але далеко не останній, неприємний сюрприз. Шість кордонів щільного обшуку, не соромляться лапати усюди де тільки можна, пробивають навіть кросівки, на сектор не дають пронести навіть речі, які постійно перебувають у карманах звичайної людини – авторучки, розчіски, запальнички та цигарки, забирають усі стікери… Для дівчат окремі процедури – їх заводять в якийсь фургон та також оглядають по повній програмі та в усіх місцях, що було добре видно у вікно того ж фургону. Окрема тема – банери. Не давали пронести геть нічого! Враховуючи факт, що у динамівського фанатського руху зараз немає жодних стосунків із клубом, природа таких вказівок досить зрозуміла… Наш виїзний банер після довгих розмов таки дозволили спочатку пронести, потім знову заборонили, добре хоч вдалося уникнути його конфіскації, та діставити в бас. Така тепла зустріч чекала лише киян – полтавчани безперешкодно розвісили всі свої банери, за свідченнями очевидців навіть шмону там не було як такого – подвійні стандарти у дії.
Трибуна хохлів розбита на три частини – основна маса зосередилася на нижньому ярусі в двох секторах, розділених між собою огородженням та кордоном акабів, близько 50 киян розташувалися над нами на верхньому ярусі. На перилах лише пару фан-клубівських полотен з офіційною емблемою, два невеличкі Веселі Роджери та банер «тільки Київ» на верхньому ярусі. Контингент більш-менш рівний, близько 2000 осіб. Багато кузьми, 90% якої стоячи підтримували команду разом з фанатами.
Шиза на початку матчу досить активна та потужна, проте вже після перших кількох зарядів стало зрозуміло як тяжко шизіти без барабанів, мегафонів та навіть споукмена… Хоча про які барабани може йти мова, коли не пропускають навіть банери… Навіть при таких умовах підтримка була гучною, опонентів було трохи чути лише у перервах між зарядами, і те тільки коли їхня кузьма підтримувала скандування ворскла-ворскла. Увесь матч сектори постійно знімали 4-5 відокамер… За 90 хвилин і не пригадати нічого цікавого на трибунах, окрім хіба що піро-шоу Полтави та трабли з акабами, які в них після цього почались. Із початком серії пенальті по краях секторів почали з’являтися космонавти у повній бойовій готовності. Вирішальний пенальті – і ВКДК у черговий раз володар Суперкубка, на секторах слем, спалахує декілька фаєрів, вроцлавських огнів та з десяток стробоскопів, унизу акаби починають метушитися та щось передавати по рації, але активних дій за цим не послідувало. Коли закінчилася церемонія нагородження, беркути повністю оточили сектор та не підпускали ближче ніж на 2 метри до перил. Команда у повному складі та з кубком підбігла до трибуни святкувати разом із фанатами, товпа ломанулася уперед до краю трибуни, за що перші ряди були нагороджені ударами демократизаторами та відтіснені вище. Попри перемогу, доброго настрою зовсім не було - сумна гра, квола шиза, терор акабів. Протримали на секторах хвилин з 20, після чого стали потроху випускати. По дорозі додому зупинилися на трасі біля магазинів, які одразу ж почали стихійно зачинятися. Там зустріли хлопців з VIVA та компанію, поспілкувались та поділились враженнями про виїзд. Рано вранці нас вже зустрічав рідний Київ.
Події цього дня яскраво продемонстрували що очікує на нас надалі, в таких умовах головне зберегти вірність собі та єдність. Ставлення акабів на виїздах може стати прецедентом, проте факт що такі тоталітарні заходи були створені штучно. Тим не менш, усіх вітаємо з початком нового сезону, який буде для нас складним, але дуже цікавим! Особлива подяка усім тим, хто їхав із нами в басі.
Ми - кияни, ми - найсильніші!