Розділялись думки, щодо того, як пробивати останній матч і виїзд сезону 2010 / 2011 - тому нас колектив розділився і хтось мав подорож машиною, хтось жесть на собаках ))
Прибувши рано на вокзал, стрибнули у собаку. Було ще більш менш їхати, оскільки пекло від погоди починалося трохи пізніше. Вагон спокійний, контингент найрізноманітніший, але нічого над такого, на щастя чи на жаль, не відбувалось. Мабуть на щастя, бо непрогнозовані цікавості і веселощі чекали на нас попереду.
Їхали 3 години, їхали і доїхали ми до міста під назвою Конотоп.

Спочатку зайшли у якийсь незрозумілий парк, посередині якого а-ля пам'ятник невідомо кому, чому і навіщо, бо являв він собою бетонний прямокутник. Зрозумівши, що ловити тут нема чого, запитали у аборигенів куди іти ( точніше у аборигенок, які образились на таке літературне слово.) і рушили до центру.

Оскільки хулігани хохли економлять гроші, та і часу багато, та і не рівень їздити на виїзді постійно у транспорті, йшли ми довго. По дорозі трапилося АРТ-КАФЕ, але що там з артом пов'язано для мене і досі залишається загадкою. Ціни не кусались, але одразу приїхати і засісти десь, багатьом не хотілось, тому найголоднішим довелось змиритись і йти далі.
Дійшли до так званого центру де жодного нормального закладу - або перукарні, магазини, або кав*ярні. І якісь незрозумілі коні

Спека вже досягала свого рівня, і на щастя, спеціально для київських мажорів, нам трапилось кафе при готелі. Після особливо нічого не побаченого, здавалось, що це найкрутіший заклад у цьому місті)) поніжившись під кондиціонером, почекавши більше ніж обіцяні 15-20 хвилин приготування, таки дочекались підкріплення для організму і увімкнувши швидкість рушили до вокзалу, бо була страшна загроза залишитись у цьому місці надовго.
Добігли, мало не поїхали бозна куди, бо одна єдина собака чекала своїх пасажирів на платформі і то не наша...наша вже прибувала і довелось стрибати по коліям ризикуючи не дострибати...але воїнам світить померти не так, тому все чудово і історію можна продовжувати далі. Оскільки квитки було впадло купляти на вокзалі, нас ганяли туди сюди до вагонів, де є такі як і ми ліниві, нарешті трапилась провідниця, яка за 5 гривень приютила нас у своєму душному вагоні. Після Конотопу всіх трохи плющило, тому дорога йшла трохи веселіше. Пізніше нам донесли інформацію до роздумів, що у Ворожбі, до якої ми прямували, дядьки із правом на все, але без голови можуть приймати, і що всім краще не їхати туди, і можна вийти раніше - у Бабаківці... Ми рішуче вирішили виходити. І ось вона, омріяна станція, така мирна і без всякого приймання - БО КУДИ І КОГО МОЖНА ПРИЙМАТИ У ПОЛІ ))))

Це навіть важко назвати станцією - будка з табличкою і колії. Бабки, які самі не шарили чо ми вийшли, вказали вірну дорогу...точніше лише напрям до цивілізації. Спустившись кудись у кущі, натрапивши на недружелюбні бур'яни, далі відкривався чудовий, мальовничий краєвид з коровами, конями і жодного високого створіння, окрім нас.

Люди таки трапились пару разів і з позитивними вістями, що нам іти до траси 5-6 кілометрів по пеклу...але дивлячись на красу ) Тому спочатку під "Сокиру Перуна", потім під усе підряд ми дісталися її і треба було думати щось із транспортом, бо ми вже не вкладалися у *приїхати до Сум раніше*. Частина зловила у перші ж 5 хвилин маршрутку і нарешті відстань до Сум почала скорочуватись. Іншим пощастило менше, і довелось чекати хвилин 20... їхати чим далі тим більше набридало. Під Сумами нас гальмують сторожі порядку, хоча у день матчу такі люди більше схожі на ліквідовувачів терористів... одразу наївні питання - "пасани, хто на футбол?" (с). Потім примусове виведення з маршрутки спалених фанатів на поверховий шмон і перевірку документів з погрозами залишитись у приємній компанії через мороз.
До автовокзалу вирішили не їхати, тому висадились десь на початку Сум. Ішли, ішли, мало не доходили до порогів відділень, і вирішили впасти у маршрутку, бо хмари з Києва дійшли до нас - почався тривалий дощ. Доїхали до центру, почали пробивати якийсь заклад. Пробіглись у одну сторону - натрапили на торгівельний центр на 6 поверхів де нічого цікавого для нас не знайшлося. Пішли далі - потрапили у тихий центр, де гуляла частина нашої кузьми і по кутках вони...працюють )

Знайшли більш менш заклад, де вже сиділи любителі м*яча...і ржаві, і наші, і всі разом, і за одним столом. Відпочивши, підкріпившись, бухнувши чистої артезіанської води думали вирушати туди, заради чого ми так мучились, але небо не заспокоювалось і погода ставала дедалі гіршою. Чекали, чекали на хоч якесь позитивне вирішення ситуації, але часу вже не було і ми пішли мокнути заради поразки, як виявилось потім. Люди вже потроху починали збиратись на м*ячик, але це потроху потім переросло у жахливу давку під стадіо. Мозку ніколи ... у погонах не вистачає, треба позакривати усі проходи, залишити 2-3 щоб, мабуть, усі так і полягли і хохли не могли, за їхніми уявленнями, різати-вбивати-палити. По лайну, по бездоріжжю, по калюжам проходив прохід на м*ячик, комусь пощастило і потрапили туди, де майже не пробивали - 1 раз. Інший менше - більшість киян відчули бидло-приймання у вигляді шмону кожні 2 кроки, і сума пробивань досягали до 10 разів на кожну людину із, знову, забиранням чого тільки можна без причин.
Коли нижній ярус заповнився, почали пускати на верхній, клуб зробив вигляд піклування, давши на кожне сидіння по білій сухій футболці із правильним ромбом, і завдяки цьому хохли не отримали нежить на інші приємності.
Шиза, як на мене, провальна - важко слідкувати за 2ма ярусами і заряджати одночасно, але якщо по ящику було чутно - і то добре. За весь матч запалено 3 піротехнічні одиниці в сумі на 2 яруси, як реакція мало не бійок на полі. Після матчу до жодного з 2х виходів не пускали навіть із квитками на потяг що от от, як завжди потримали просто так, мабуть щоб додати ненависті, салютами і всім іншим на честь гостям із провінції.
Після матчу ніхто нікого не вів, не віз, всі йшли як хотіли, помаранчева кузьма виносила мозок дудками усю дорогу до стадіо.
Їхати було нестерпно, зупинялися у кожному селі по 10, 15, а то і по пів години, швидкість пересування подекуди сягала ходьби людини. За 8 з копійками годин, зате безкоштовно повернулися ми додому з надією на початок переможної смуги через 1.5 місяці.