До Ужгороду ми прибули рано вранці. Нічні пригоди та довга дорога на нас не дуже вплинули, тож вагон ми покидали з чудовим настроєм. На наше здивування, звичної для виїздів зустрічі з боку місцевих органів не було. Тож ми вирішили піти прогулятися містом разом з іншими киянами, які не зважаючи на будній день, змогли пробити виїзд.
Прогулюючись містом ми дійшли до ужгородського замку. Через ранній час він був зачинений. Тож ми вирішили зайти до університету, що був розташований навпроти замку. Виходячи з університету, ми побачили, що підїхав джип, з якого вийшов один з деканів цього університету. Він запитав нас яку пару ми прогулюємо. Відповіли йому, що в нас пару зараз веде професор К-ір. Потім декан почав нас вмовляти повернутися на пари, і взагалі, перестати прогулювати їх. Через певний час ми все ж таки зізналися, що ми з Києва. Проте він все одно запрошував нас відвідати пари цього професора К-ра.
Поряд з замком був розташований музей під відкритим небом, схожий на наше Пирогово. Він також був зачинений, але охоронець, який з самого ранку вже був п'яний, дізнавшись, що ми з Києва, дозволив нам прогулятися. Походивши та зфотографувавшися з банерами на фоні старовинних будинків, ми все ж таки вирушили на екскурсію до замку. Найбільшу увагу привернула статуя орла, біля якого ми довгий час фотографувалися. Обійшовши весь замок, виявилось,що серед нас є поціновувачі карпатських вин. Тому було вирішено зайти до дегустаційної зали, яка знаходилась під самим замком. В середині вона була схожа на середньовічний паб. Темно, горять свічки, величезні бочки з вином, грає якась середньовічна музика. Після дегустації ми пішли далі прогулюватися містом. Ще трохи погулявши та купивши сувеніри ми поїхали з метою десь перекусити та скоротити час до гри.
Приїхавши на місце ми зустріли інших наших хлопців, які їхали іншим потягом, а дехто взагалі автостопом. За розмовами та жартами час пройшов непомітно, тому потрібно було їхати на стадіо. Приїхавши туди, дізналися, що «дороге» нам керівництво нашого клубу не подало заявки, тому гостьового сектору немає. Нас це зовсім не здивувало. Це вже стає «доброю» традицією. Проте, як виявилось, гостьовий сектор є, але на нього потрібно було купити квиток, який коштував 25 грн, це мінімальна ціна.
Зайшовши на сектор розвісили банери, яких була дуже велика кількість. Серед них був і олдовий(олдовіший важко й уявити собі) Darnitsa Hools. Як для робочого дня, була велика кількість фанатів зі столиці. Звичайно слід подякувати УПЛ, ПФЛ, ФФУ і іншим мудакам які для популяризації, масовості і т.д. проводять матчі в робочі дні.
Також з собою були привезені прапори, які використовували на початку та в середині кожного з таймів. Гру команди немає бажання коментувати. В другому таймі були заряди про Газзаєва та про честь клубу. Після матчу до сектору підійшов Шовковський, щоб вибачитися за гру. Мабуть, єдиний гравець, який дійсно був засмучений. Також підійшов Хачеріді, щоб кинути свою футболку, сподіваючись, що ми забудемо цю гру і інші результати, але терпінню прийшов кінець. Тож футболка була викинута на бігові доріжки.
Після матчу всі пішли до автобусу з нашою командою. Але «органи» не дали нам близько підійти до ньго. Після спроб деяких хлопців прорватися, їх приймають. Починається штовханина. Вимагаємо повернути наших. Залишаємось на місці. Через деякий час їх все ж таки повертають. Після чого всі прямуємо до вокзалу. До потяга ще було багато вільного часу, тому ми вирішили прогулятися вечірнім Ужгородом. Вже не було якогось глуму чи жартів. Не дивлячись на цікавий виїзд, всі були засмучені через гру команди, якої в той день не було.
Попереду нас очікувала довга дорога додому.
Газзаев - пёс!!!