Виїзд до Дніпропетровська супроводжувався тотальним дефіцитом квитків та повною невизначеністю із дорогою додому. Якщо поїхати у місто на Дніпрі було цілком реально, то питання про повернення до Києва стояло дуже гостро.
Таким чином, більшість хохлів, у тому числі й ми, їхали на виїзд із настроєм "на місці розберемось".
Дорога на експресі пройшла досить спокійно, тішили перемовини провідників по рації: "Скільки в тебе у вагоні хуліганів? - 6, але вони поки що такі милі")))
Перше, що кинулося в очі на вокзалі це ПРАВильний годинник. Відразу видно, що нещастя під назвою ЄВРО-2012 оминуло це чудове місто стороною))
У Дніпрі одразу пішли вирішувати питання квитків, знайшли якогось грача на автобусі, який представився працівником Автолюксу (звичайно ж до цієї контори не маючи жодного відношення). Дядько дуже багато розмовляв та обіцяв, чим одразу ж нам не сподобався. Але вибору в нас не було, тому забронювали у нього в салоні місця.
Після цього традиційно ПХ, набережна, стадіон. Нарешті, з третього разу, кияни потрапили на виїздний сектор в Дніпрі)
Шмон посередній, здивували закоси акабів під західний стайл: "Добрий день, як ваш настрій?". Але у цілому "охороняли" киян якісь неадеквати, які схоже не здогадувались про дружбу між фанатами Динамо та Дніпра та тримали на гостьовому хвилин 30 після матчу.
Найцікавіша частина нашої подорожі - дорога додому. Прийшовши за 20 хвилин до відбуття нашого "автолюкса" ми ледве відвоювали "заброньовані" нами місця - цей дебіл наобіцяв та набронював чи не вдвічи більше місць, ніж вміщує його автобус.
Але тут вже кому як пощастило - дехто усю дорогу їхав сидячи на підлозі, дехто на тій самій підлозі спав поміж рядами, ну а дехто дуже затишно провів час.