Другий цієї весни виїзд у Харків став для киян наймасовішим за останній час. На гостьові сектори було продано більше 1500 квитків, при чому близько 1000 їх щасливих власників добиралися на матч своїм ходом.
Основна маса хохлів приїхала тягами вранці в день матчу, дехто добирався собаками, спринтерами вже ближче до початку гри.
Вже на Київському вокзалі зустрічали посилені патрулі, по вагонах періодично проходять люди в погонах, а на тривалих зупинках на шляху до Харкова спостерігалася досить дика картина – абсолютно усі привокзальні магазини та забігаловки наглухо зачинені та під пильною охороною сірих. По прибутті до місця призначення (маю на увазі Харків, проте частина киян виписалася раніше. Майже усі уникають теплої зустрічі різноманітних правоохоронців та розбрідаються по місту.
У самому ж місті цього дня владу захопили хохли. На кожному кроці зустрічалися як невеличкі групки, так і нормальні состави біло-синіх, на центральних вулицях чулися знайомі динамівські заряди, усі можливі та неможливі місця щільно забомблені стікерами, а вже за пару годин до матчу близько сотні киян пройшлися із зарядами з центру міста аж до самого стадіону. Натомість жодних акцій опору зі сторони аборигенів помічено не було.
Організація матчу знову неприємно вразила. Відсутність асфальту як явища навколо стадіону, болото по коліно, хвора на голову охорона, щільний подвійний огляд на вході… Проте це все не завадило пронести силу-силенну піротехніки.
Контингент на секторі майже на сто відсотків адекватний, як наслідок – така якісна та драйвова шиза, якої не було із часів матчів із м’ясом, горлянки рвали абсолютно всі, заряджали як єдине ціле. У другому таймі від такої шизи навіть порвався один барабан. Опонентів було чутно дуже рідко, на початку матчу вони дуже порадували своїм модульним шоу – виклали плашками чи то «Рим», чи то «Всрим». Кияни привезли з собою багато великих прапорів, полотно у формі динамівського ромба та дуже яскраво оформили банерну лінію на декількох рівнях.
Надзвичайна атмосфера, справжній вибух емоцій довжиною більше години. Після першого пропущеного голу в бік поля летить фаєр і догорає прямо біля кутового прапорця, після другого зі сторони дуже активної та неадекватної місцевої кузьми на сектор киян летить усілякий хлам. У відповідь вони отримали декілька сидінь та пару фаєрів, що змусило акабів оточити виїзних вже подвійним кордоном. Динамівці забивають такий потрібний гол - і сектор спалахує надпотужним піро-шоу, виглядало це дійство просто супер! Над стадіоном піднялась справжня димова завіса, скрізь яку ми побачили ще один пропущений м’яч у власних воротах… Усі як один погнали команду вперед. Якщо у першому таймі дуже гучні заряди біло-синіх глушила свистом кузьма з південної трибуни, то в другому таймі киянам вже почали приходити смс-повідомлення типу: «Вас чутно, наче граємо на рідному «Динамо»! Це придало ще більше сил, а після вирішального голу в ворота харків’ян на стадіоні було чутно лише наші заряди та пісні.
Після фінального свистка дика радість на гостьових секторах, уся команда біжить до своїх фанатів, особливо емоційно перемогу з нами святкували Мілевський та Алієв, останній вирвав собі на добру згадку кутовий прапорець і почав їм розмахувати під нашою трибуною…
Коли стадіон під нетолерантні заряди киян залишили останні аборигени, киян тримали ще хвилин із 20 на секторі, потім стали потроху випускати та завантажувати в баси, що мали відвести всіх на вокзал. Під час якоїсь тривалої зупинки навколо «кортеджа» зібралося із два десятки харків, які нам щось активно показували жестами та закидали баси пляшками та камінням. Проте як тільки в одному з «пазиків» відчинилися двері - місцеві замахнулися на побиття світових рекордів із бігу на короткі та середні дистанції.
За годину до відправлення потягів кияни спокійно гуляли в районі вокзалу та святкували загальну перемогу над суперником, потім погрузилися в тяги та вже без пригод дісталися додому.