Прибувши до Луганська та відчувши, що погода тепла, ми не поспішаючи пішли підкріпитися, в ту ж саму піцерію, де ми вже були 2,5 роки назад. Після того як поснідали, ми вирішили прогулялися, але через холодний вітер вирішили повернутися до Луганськ Сіті. Трохи походивши по магазинах ми вирішили впасти там на м’якенькі крісла та почекати на дзвінок знайомого луганчанина, який мав нас зустріти. Набрав він через 1,5 години та сказав, що чекає біля пам’ятника Т.Г. Шевченку.
Поговоривши з ним дізналися деякі нюанси організації їхнього руху, про те як вони в примусовому-добровільному порядку змушують всіх малих з сектору займатися спортом і т.д. Також порадував нас новиною, що він одружився )) Ще розповів, що в них в місті на місцях дитячих лікарень та шкіл почали будувати церкви…
Десь за 2,5 години до мячика ми рушили до стадіо. Там зустріли луганського старика, який передав привіт нашим старикам та розповів нам які вони чудові люди і як він добре до них ставиться. На сектор пішли десь за 30 хвилин до початку гри. Наш знайомимй Луганчанин принципово не побажав нам перемоги)
Шмон був несильний, але змушували розбуватися. В першому таймі на секторі палили бенгалські вогні. В перерві вирішили, що піро палимо всі разом, між 87 та 89 хвилинами). Також в перерві до нас підійшов «сірий» та запитав скільки людей після гри поїде на вокзал. Ми відповіли, що десь 120-150, тож після гри нам дали 4 маршрутки, в яких всі сиділи). Заряджали заряди, які лунали і в Свердловську, в тому числі і: "Эй, Блохин, когда разберешься?". Після другого голу був заряд: "Сколько можно, вы зае*али". Моментів було багато, але жодного реалізувати команда так і не змогла. У «Царі» був 1 момент за яким був гол та провал якогось нашого новенького воротаря, бо по цьому моменту я не вірю, що то стояв СаШо на рамі. Після свистка арбітра нам поаплодували лише Олександр та Олег, але чомусь до сектору вони вирішили не підходити. Через хвилин 30 після закінчення гри ми сідаємо у вище зазначені маршрутки та їдемо на вокзал.
На вокзалі ми поїли в магазинчику та пішли до тяги. В тязі я прочитав повідомлення від одного з наших хлопців, про лівак до Полтави. Який я тоді радий був, після слів, що хорі були злі, після цього лівака))). Виявилося, що замість загального вагону були звичайні плацкартні, одна відмінність це те, що вони були без матраців, хоча постільну білизну і можна було придбати у провідника. Через годину частина виїздного складу нашої банди вирубилася, а я не знав чим зайнятися до 4-ї ранку, потім заснув та прокинувся вже лише в Харкові. («Смекта - это мы, обрыгали все
ковры»). Там ми пробули десь 45 хвилин та пішли на Хюндай, який вже чекав на нас на 1ій платформі. Квитки при вході стюардеса сканувала спеціальним пристроєм. Комфорт в 2-му класі на 5 балів, як на мене, цікаво, що ж тоді в 1-му? Через півгодини після відправлення я заснув і прокинувся вже біля Борисполя.
Катайте всі виїзда!!!!
