Сьогодні починається нова сторінка в історії нашого колективу - KCS виповнилося 5 років! Саме 26 квітня 2008 року ми вперше зібралися разом. Змінювалися люди, одні відходили, інші приходили. Дехто повторював цю процедуру декілька разів :). За ці 5 років багато чого було зроблено. Та головне те, що ми залишаємося всі разом та підтримуємо найкращий клуб в світі - "ДИНАМО" КИЇВ.
Цей вік у масштабах нашого руху вже є достатньо значним. Ці роки промайнули дуже швижко, але ми впевнені, що найзначніші та найцікавіші наші справи ще попереду!

«Ожидание праздника всегда лучше самого праздника» - применимость этой фразы к выездам я проследил уже достаточно давно. Но таким сильным это волнующее и вместе с тем томительное чувство ожидания не ощущалось, пожалуй, ни разу за почти семь лет моего регулярного посещения секторов за воротами. Возможно, на это ещё больше усилили некоторые факторы – желание поехать именно во Львов (город, в который хочется возвращаться снова и снова), плотная и интенсивная рабочая неделя, да и предыдущий мой выезд датируется ещё началом сентября прошедшего года, это был Донецк (увы, не такой уж я выездной фанат – так сложились обстоятельства).
Хотя в последний момент всё могло закончиться весьма трагично: с работы в пятницу вечером пришлось отступать с ожесточёнными боями, после этого ненадолго застрял в лифте (впервые в жизни, именно в этот день!), и, наконец, уже на финишной прямой, глядя на часы в метро, я оценивал свои шансы успеть на поезд примерно как 50 на 50.

Відео з марша та з гри.

Напередодні сьогоднішнього матчу-відповіді Ліги Європи, в якому “Динамо” гратиме у Бордо, варто згадати банер, який було вивішено на трибуні ультрас “Динамо” під час першого матчу цих команд у Києві. Банер зі словами “Свобода за националистите от Пирин Благоевград!” зібрав багато вдячних відгуків від болгарських уболівальників, адже присвячений був саме хлопцям з Болгарії.

Прокинулися рано, о 7.30, аби ще прогулятися ранковим Берліном. Зранку на нас чекав отакий сніданок по ЗОЖу. Будити господаря не стали. К-к, пише записку-подяку за гостини.

Наступний день був цікавий тим, що пробивати шлях до Берліна вирішили собаками. Сірі, які нас розбудили, подарували нам ще час для огляду міста і ми в першу чергу відправилися на пошуки супермаркета.

Прокинувшись пораніше, ми перекусили, ще раз перевірили вміст нашого багажу, щоб нічого не забути, і поїхали до аеровокзалу імені Ференца Ліста.
Залишалося ще багацько вільного часу і ми, пройшовши перевірку багажу, вирішили згаяти його в дьюті-фрі та у різних магазинчиках, набитим різним крамом. Підійшовши до табло дізналися, що наш рейс перенесли на майже 6 годин! Провести півдня в аеропорту і не встигнути на матч...такі перспективи не для нас. Благо за цей час ми знайшли чим себе зайняти. К-к почитував якусь спортивну книжку та намагався знайти шаровий інет і раптом помітив поруч у сусідів-німців, котрі підсіли до нас, щось схоже на фанзін. Підійшли до них. На ламаній англійській вони розповіли, що ганяють за клуб третьої бундесліги VfL Osnabrück, а до Будапешту приїхали на дербі Уйпешт - Ференцварош. На вигляд особливо спортом не захоплюються, найстаршому з них було під 30 років. Поваги заслуговує той факт, що з клубом хлопці повязані вже 15 років! Розповідали, що часто катають на різні європейські дербі і що в Німеччині це модно серед фанатів. Двіж виступає за легалізацію піротехніки, в 2010-2011 роках палили дуже знатно, а зараз є проблеми з керівництвом клубу, яке також має намір залишити фанатів без стоячих місць на секторі. Основа руху складає близько 400 осіб, що є не доволі серйозною цифрою. Головне дербі Віолет Крю мають з сусідами з Мюнстера (близько 40 км від Оснабрюка), які нещодавно нарешті зустрілися після 8річної перерви. Федерацію Німеччини вони ненавидять і власну збірну ігнорять. Така ж ситуація з хуЄвро-2012. З нашою фан-сценою хлопці поверхнево знайомі, дивуються нашими відстанями і малою чисельністю фанатів на секторах. Окрему увагу заслуговує фанзін, який потрапив нам у руки. Повноцінний якісний журнал на майже 300 сторінок контенту, який складається з фото перфоменсів, а також звітами з життя сектору за сезон.

Задумка пробити Європу народилася ще весною. Розглядався варіант пробити декілька матчів польської Екстракляси. Та коли вже стали відомі дати нашої відпустки і дати кваліфікації Ліги Чемпіонів, ми заріклися пробити євровиїзд, незважаючи на всі перешкоди.
Нервова гра в Роттердамі, під час трансляції якої різко збільшилися продажі валідолу. Та на щастя Великий Клуб не тільки не пропускає, а й забиває на останніх секундах доданого часу, просто знущаючись на голандцями. І ми в наступній стадії.
Шенгенську візу в Угорщину М-і отримав ще напередодні гри віповіді в Голандії (в К-а можна сказати, довгострокова). Тож їхати ми мали в будь-якому випадку. Єдине питання – це "куди?".
Серед таких суперників, як Малага, Фенербахче, Лілль, Удінезе, Боруссія, найгіршими варіантами були турки і іспанці. До Стамбулу і до Малаги не дешево добиратися, крім того турки вже набридли, кожен рік з ними граємо в єврокубках. Найкращим і найцікавішим варіантом, мабуть, було б Удіне: сонячна Італія, узбережжя Середземного моря. Ми просто марили цим італійським варіантом, та напередодні жеребкування фану К-у наснився сон, ніби-то ми заблукали на кордоні Німеччини і Польщі, і, дійсно - нам випали німці. Майже відразу після жеребкування почали пробивати в інеті найдешевші маршрути, якими можна дістатися німецького міста, яке знаходиться на заході країни, поблизу з Нідерландами. Новина про те, що дніпропетровським друзям випав чеський Слован із Лібереца наштовхувала на ідею пробити ще й лівак за Дніпрян.

М-і:

К-к вирушив до Будапешту на тиждень раніше і часу там дарма не гаяв, знайомлячись з культурою місцевого футболу. Я ж почав свій шлях зі своєї малої батьківщини, виїхавши 17 серпня в Київ, а звідти - на мячик киян в Полтаву. Побачивши на власні очі цю гру, залишалися лише заспокоїтись і надіятися що кияни свій рівень ще покажуть. Сівши в потяг Київ - Чоп я майже відразу відключився, прокинувшись лише у романтичній Шепетівці. Так я розпочав цей євровиїзд.

Три трамваї і один автобус пошкоджено, безлади в метро, розбиті скляні двері однієї зі станцій… Все це свідчить про дербі в столиці Угорщини. Поліція працює в особливому режимі. Фенів Фраді доставляють в окремих потягах метро і супроводжують колону до самого стадіо. З наближенням до стадіо все частіше чутно ментівські сирени та все більше видніються сірі. Чесно кажучи, вони тут мають набагато респектабільніший вигляд, аніж у нас.
Не дивлячись на великий ажіотаж, квиток на гру можна купити в день гри, але краще про це попіклуватися заздалегідь, адже є ризик простояти тут у великій черзі. На такі матчі як цей найдешевший квиток коштує 1400 форінтів (5 євро), на звичайні ж матчі 900 форінтів. Мій квиток був у сектор D, і мені пощастило побувати на фен-трибуні Уйпешту.
На околицях стадіо всі стіни в різних написах та свастиках. На території самого стадіо імені Суси Ференца можна зустріти небагаточисельні графіті, правда ненайкращої якості. Велика кількість місцевих хлопців на мастях, виглядають досить таки небезпечно зі сторони. Вік 21 – 40 років. Кожен вхід на стадіо відповідає певній трибуні. Пропускають по 2 людини і тому скупчення народу перед входом на стадіо дуже велике. Ще на вході мною були помічені хлопці на футболках Легії (хто не знає Уйпешт товаришує з Легією), а на самому стадіо можна зустріти і їхні наліпки.
Шмон ретельний, після турнікетів спочатку оглядає стюарт, а потім вже акаб. Але проносити піро можна, було б бажання . Працювати стюартами на стадіо беруть не аби-кого. Дрищів немає. На ультрас-трибуні працюють хлопці так чи інакше пов`язані з рухом. Між трибунами пересуватися неможливо, вхід на центральні сектори перекриті залізною решіткою.

Зі всіх 5 зустрічей між цими збірними Угорщина ще жодного разу не перемагала. Чергова гра, хоча й мала статус товариської, мала порушити цю традицію. Принаймні так вважала угорська преса та вболівальники.
Найдешевший квиток на гру коштував 3000 форінтів (10 євро).
Це звична ціна на збірну в цій країні. Цікавий момент: квитки на гру біля стадіо не продавались. В касах, які знаходяться поруч в місцевій концертній арені (щось на зразок нашого МВЦ), сказали їхати в центр міста в офіс туристичної компанії. Добре, що про квиток я потурбувався раніше. Хоча, безпосередньо перед грою, квитки можна було купити з рук дешевше номіналу.
На матчі в основному сім`ї з дітьми, багато дітей з різних футбольних шкіл зі своїми вихователями та просто молодь. Певна кількість вболівальників прибувала на мікроавтобусах з сусідніх регіонів.
Зустрічались і групки хуліганів, яких було дуже легко помітити неозброєним оком на загальному фоні. Білі тапки, кежуал, шмотки угорського бренду Harcos (боєць). Вік 18 – 45 років. Хоча з зовнішнього вигляду визначити до якого саме руху вони належать мені не вдалося.
Під стадіо продають насіння, дудки, прапори та всякий непотріб.