Останній бойовий виїзд цього чемпіонату для біло-синіх вібдувся до Запоріжжя.
Зручних шляхів потрапляння до такого чудового міста було декілька. Вибравши найоптимальніший з них, основна частина киян майже без проблем добралася до кінцевої точки призначення. (Іншим виїздни поталанило менше, і їм довелося чекати початку гри під щільним наглядом...) Зібравшись на затишній галявині почали чекати гостинних господарів. Почекавши декілька годин, і в результаті, нікого не дочекавшись, гості з зарядами вирушили до стадіону. Вже біля самого сектору почалися проблеми з проходом. Безпека господарів почала вимагати різних листів, дзвінків, дозволів, вірчих грамот і т.д. від якихось офіцерів безпеки "Динамо" (Київ). Врешті-решт з горем навпіл почали продавати квитки киянам. Цей процес, а також повільний шмон гостей призвів до того, що лише на 35 хвилині гри ми потрапили на сам сектор.

Перед виїздом ”порадувало” керівництво обох клубів, яким було начхати на ситуацію з квитками в гостьовий сектор. Складалося враження, що вирішувати її ніхто не збирався. В наслідок порушення нашими дорогими чиновниками від футболу всіх норм власноруч же написаного регламенту УПЛ, ФФУ, різних норматив УЄФА про гостьові каси, сектори і т.д. кияни могли залишились фактично без сектору. Але саме в такі моменти і пізнаються справжні друзі.
Виїзд для представників нашого колективу розтягнувся на декілька днів. Виникло бажання відвідати вже традиційний дніпровський "Фан-фест" приурочений до 29-річчя Дніпровського фан-руху.
Тож приїхавши після обіду до Дніпра автор даного звіту:) зустрівся з знайомим дніпрянином.

Перша внутрішня виїздна гра киян в 2011 році мала відбутися в Донецьку. Тож зібравшись в пятницю увечері на вокзалі, який є «всім вокзалам вокзал»(с) ми вирушили до цього містечка. Дорога нічим особливим не запамяталася. Вийти з потягу вирішили за декілька станцій до кінцевої точки призначення. Адже в Донецьку в день матчів ВКДК чомусь перестає діяти Конституція України, зокрема її 33 стаття, і прямо на вокзалі тебе без пояснення причин можуть запросити до найближчого РУВС поговорити про сутність земного буття і тому подібні речі.
В самому місті ми були за декілька годин до гри. Більшість виїздних киян зібралась за годину до гри в центрі міста. Звідти, не зраджуючи своїй давній виїздій традиції, провели марш, в приблизній кількості 100 чоловік, з різноманітним зарядами до самого стадіону. Серед них були і зовсім недоброзичливі та незвичні для місцевих вух.:) Гра проходила на РСК «Олімпійський». На виїздному секторі зібралося трішки менше 2 сотень гостей.

В общем поздним зимним вечером встретились мы в точке N, дождались всех, ну и с прибытием нашего такси немедленно двинулись в сторону границы. Гальорка отжигала, почти никто не спал. До границы с белой русью останавливались раз 5, точно не помню. На пассажиров действовало выпитое пиво. Остановки на адском холоде были только на пользу, в итоге к границе приехали все трезвыми. Водила естественно переживал за нашу адекватность, поэтому все отнеслись с пониманием и к границе приехали свежими. Ну вроде бы свежими. Там уже стояло 2-3 автобуса с бело-синими. Заполнили миграционки, подъехали к залу паспортного контроля, выписались из спринтера и без приглашения двинули в зал, где уже стояло немало киевлян. Стоим, ждём в очереди. Тут врывается разъярённый белярусский пограничник и выдаёт такую хуйню: Кто приехал на белам бусе? Вам кто-то гаварил из него выхадзить? Я захачу вы блять ни на какой матч нахуй не поедзице.

Дорога к Луцку проходила под разговоры и вырезании стикеров маленькими маникюрными ножничками, так как кое-кто забыл или не хотел это делать дома.
Ночью, не помню на какой именно станции, вышли подышать свежим воздухом и узнать как там дела у наших ребят с соседних вагонов. Как оказалось, там у них было очень весело. Проводница выгнала всех с вагона и закрылась внутри, в надежде, что поезд отправится без наших парней, но она, наверное, так и не поняла кто ее пассажиры.
После общения на свежем воздухе все разбрелись по вагонам.
Подъезжая к Луцку, все понимали, что нас уже ждут. Подъехав к вокзалу и выглянув в окно, я немного охренел, когда увидел, сколько их там было.

Полтава. Один з найближчих виїздів за сезон. Спочатку наша шановна УПЛ планувала цю гру на пятницю, 13 серпня. Але за тиждень до гри з'явилася гарна новина: гру перенесено на суботу! Це означало, що не потрібно було відпрошуватися з роботи і розповідати керівництву про похід до стоматолога або поїздку на дачу.
Основна частина виїзних рано вранці спросоння окупувало все, що рухалося в сторону Полтави. Навіть була тривога, що рухатися воно вже не зможе, і доведеться пересідати на якийсь інший вид транспорту.
Незважаючи на спеку, дорога пролетіла швидко й непомітно. Вже в самій Полтаві частина виїзних прогулювалася центром міста, частина знайшла місце де можна було перекусити. Ближче до самої гри, відбувався марш фенів Великого Клубу вулицями міста. Піротехніка, гучні злагоджені заряди, безліч вдалих фото.

Багатьма очікуваний виїзд до міста Лева, плюс передостанній, і як висновок-виїхало близько 7 сотень киян.
Виїзд хоч і пробивався не прямим потягом до Львову, маршрут був досить зручний. До міста N добиралося чимало хохлів. Колектив в потязі підібрався душевний, тому дорога сумною не була-постійні переміщення із вагону до вагона, піротехника на станціях, істерика провідників...
Вищезгадуванне місце N зустріло нас темрявою, кількома місцевими на вулицях, холодом та всім зачиненим. Пройшовшись хвилин 20 куди очі дивились, все на що натрапили-якесь закрите паті, можливо у центрі міста, на яке 20-30 рил, звичайно, не впустили. До потягу залишалось не так багато часу,тому вирішено було повернути назад до вокзалу.
Дорога до Львова була спокійною і нічим не відзначилась,тому всі з нетерпінням чекали на прибуття.

Відеокліп з матчу Оболонь - Динамо.
Тривалість: 1:20 хв.
Саундтрек: Stereomud - Control Freak

Незважаючи на Великдень, питання "їхати-чи не їхати" не було актуальним. Звичайно ж їхати! Певні незначні проблеми створювала відсутність прямих квитків до Луганська. Озброївшись картою України, ми все таки найшли на ній невеличкий райцентр в одній з сусідніх з Луганською областю, транзитом через який можна було дібратися на гру ВКДК.
Дібравшись вранці до потрібного нам вокзалу, сіли до маршрутку до Луганська. Там в нас була запланована вже традиційна гра з місцевими хлопцями. Минулого року кияни здобули перемогу з сухими рахунком 2-0, тож луганчани прагнули взяти реванш. Гра почалася з неприємного випадку з одним киянином. Хочеться подякувати луганчанам за допомогу. З коштами, лікарнею і т.д. Сама ж гра закінчилася з рахунком 4-2 на користь господарів, яким вдалося зібрати кращий склад, ніж в минулому році. Слід відмітити, що 2 голи кияни забили самі собі.

До Ужгороду ми прибули рано вранці. Нічні пригоди та довга дорога на нас не дуже вплинули, тож вагон ми покидали з чудовим настроєм. На наше здивування, звичної для виїздів зустрічі з боку місцевих органів не було. Тож ми вирішили піти прогулятися містом разом з іншими киянами, які не зважаючи на будній день, змогли пробити виїзд.
Прогулюючись містом ми дійшли до ужгородського замку. Через ранній час він був зачинений. Тож ми вирішили зайти до університету, що був розташований навпроти замку. Виходячи з університету, ми побачили, що підїхав джип, з якого вийшов один з деканів цього університету. Він запитав нас яку пару ми прогулюємо. Відповіли йому, що в нас пару зараз веде професор К-ір. Потім декан почав нас вмовляти повернутися на пари, і взагалі, перестати прогулювати їх. Через певний час ми все ж таки зізналися, що ми з Києва.