Погода, которая сопровождала весь выезд, была, мягко говоря, далека от идеальной.
В 9 утра приехали в Марик, не успев заехать на вокзал, в вагоне «нарисовались» сотрудники правохранительных органов и потребовали от всех сдачи документов. После этого нас завезли на «10-15 минут» в РОВД. Фото, видео, заявления/предупреждения. Всё как обычно.
Спустя 4,5 часа нас погрузили в бас, который должен был доставить нашу группу на стадион. После 20 минут ожидания водилы, мы решили своим ходом добраться до стадиона.
Когда судья дал свисток о начале матча, мы только подошли к сектору. Много милиции около сектора, пришлось трижды показывать выездной баннер.

Собрались мы на Киевском вокзале и потулили к тяге, поезд был великолепен - мягкий, теплый вагон. Как всегда в нашем купе целый сбор людей, рассказы историй, всяких шуток и т.д. На счастье в соседних купе оказались хорошие люди которые не бухтели, не ерепенились и не жаловались проводникам!
Ш-к сразу упал спать, а я сидел ещё до 2 ночи общался с ребятами.
Утром мы прибыли в Симферополь. На выходе из поезда нас уже ждала милиция, но мы быстро по 1-2 человека потерялись с вокзала. Потом собрались, нас было 6 человек, и пошли гулять. Погода была не из приятных, и мы решили пойти найти какую-то забегаловку перекусить и просто посидеть отдохнуть. Нашли в центре кафешку "У мамы"(на подобие нашей ПХ но цены там в половину меньшие а сервис абсолютно ничем не отличается).

Виїзд до Запоріжжя був першим в серії з 3 виїздів в чемпіонаті України, які мали відбутися поспіль.
Вже опівдні ми досягли кінцевої точки мети нашого перебування. Погравшися в піжмурки з місцевими органами(ті що внутрішніх справ), і здобувши тактичну перемогу, кияни зібралися в потрібному місці. Час гаяли за ганяючи мяча та очікуючи представник місцевої інтелігенції. Але замість них дочекалися незваних гостей у формі. Які, вочевидь, намагалися взяти реванш, і таки знайшли нас. Марш-кидок вулицями міста свого результату не дав. Тож сівши в баси попрямували до стадіо. Почекавши трохи перед сектором, придбали квитки і вирушили на трибуну. Огляд речей і банерів нічим особливим від інших міст не відрізнявся. Хіба що стікери не дозволили пронести, з аргументацією: «Бо заклеїте нам весь стадіон».
На секторі зібралося приблизно півтори-дві сотні киян. Були присутні виїздні банери VIVA, UF, KCS.

Фанати-єбанати зі столиці після нетривалої перерви знову подорожують Україною, цього разу біло-синій десант відправився до Харкова, який набрид ще на початку весни. Через півроку історія повторилася – як і тоді на «Динамо» очікувало дві поспіль гри з «Металістом», як і тоді на першу майже забили, а на другу виїхали досить серйозним складом.
Багато хто відбув тягами ще у суботу ввечорі, частина пробивала собаками, ми ж у складі семи чоловік вирушили в день матчу на ранковому експресі. У кожному вагоні зустрічалися наші хлопці, дорога пройшла весело і непомітно, хоча ексцесів уникнути не вдалося: якийсь хлопчина з нашого вагону випадково лобом(!) розбив скло у тамбурі, що викликало зайву увагу провідників.

Відверто прохідному матчу із «Іллічівцем» передував прохолодний дощ та пасмурна погода, тому заповненість стадіону цього вечора приємно здивувала – 8 тисяч на матчі чемпіонату України, ще й в серпні – досить багато. Звично заповнилися нові фанатські сектори – забитий під зав’язку 20 та трохи більше половини 21. Звісно, на такий матч ніякого перфа не планувалось, кияни просто шизіли в своє задоволення. Шиза дійсно вийшла на високому рівні – у першому таймі звук просто вражав, у другому трохи підсіли. Дуже добре пішов новий заряд, який можна тягнути нон-стоп декілька хвилин. На перилах з’явилися звичні за минулими сезонами банери, зокрема й лицевий «Ультрас Динамо», тож банерна лінія киян виглядала вже значно цікавіше.

Виїзд у Кривий Ріг для киян був першим у новому чемпіонаті після суперкубка та двох поспіль домашніх матчів. З багатьох варіантів як дістатися до Кривого ми обрали найзручніший – спочатку поїхали у Дніпропетровськ, звідки вже замовленим спрінтером, який після гри мав нас діставити одразу ж на залізничний вокзал Дніпра, прибули до місця призначення.
Їхали ми веселою компанією разом із хлопцями з VIVA, і ця наша компанія увесь шлях до Дніпропетровська викликала обурення у пасажирів та стюардеси. Уночі на одній із станцій ледь не залишилися ночувати, коли вийшовши із магазину побачили, що потяг вже почав рухатися, що було сюрпризом і для самих провідників, які теж стояли на пероні. Уранці одразу ж попрямували снідати у Пузату Хату, після цього трохи прогулялися містом та відпочили на пляжі.

Київські фанати продовжують обживатися на своїх нових секторах та поступово звикають до проблем повністю самостійного існування. Перший домашній матч був своєрідною «розвідкою боєм», на гру з «Таврією» йшли вже спокійніше і вирішили додати візуалки. Що знову здивувало – майже повна відсутність шмону – огляд дуже поверневиий і навіть вибірковий.
А от із пронесенням розтяжок довелося трохи понервувати, пройшовши 3 кордони цензури, на двох з яких оглядали дворучники на наявність сторонніх предметів, а на останньому акаби вже приколупувались до малюнків. Саме тут і виникли проблеми, борзуваті офіцери кидалися фразами «Спалити б все це на**й», декого з матом погрожували прийняти нібито за «мат у громадських місцях», але після довгих переговорів вдалося пронести усе, що хотіли.

Перший матч нового сезону став початком чергової сторінки історії біло-синього фанатського руху і вже яскраво продемонстрував, які труднощі та яке ставлення очікують на нас у подальшому житті. Після бізнесово-бюрократичних негараздів нагорі місцем зустрічі таки було обране місто Суми, одразу ж стали пробивати можливі варіанти як дістатися місця призначення. Через відсутність багатьох з наших хлопців у місті та від’їзди на літній відпочинок не вдалося узгодитись та вписатися кудись усім разом, тому 6 чоловік поїхали басом разом с UF та Т-с, ще п’ятеро відправились на тягах у п’ятницю ввечері. Проблем додала ситуація із тікетами на матч – у фан-клубі їх парили по 60грн (замість анонсованих 50), при цьому вимагали паспортні дані, тому багато хто з киян вирішував як потрапити на стадіон вже на місці.

Прийшовши ввечері на вокзал і зрозумівши, що більше нікого з фанів ВКДК ми не зустрінемо, пішли до свого вагону. Але на щастя по дорозі зустріли ще одного фанів нашого Славетного Клубу. Дізнавшись в якому вагоні він їде, пішли до своїх апартаментів. Поспілкувавшись деякий час, було вирішено лягти спати, адже приїжджали ми дуже рано!
До Львова ми приїхали рано вранці. Відразу ж пішли дізнаватися про дешевший маршрут до міста Добромиль, ніж той, що нам пропонували водії маршруток та таксі.
Здобувши потрібну нам інформацію, вирішили зустріти інших фенс з Києва. Після чого усі разом пішли перекусити та прогулятися містом.

Це був виїзд, який не можна було не пробити, тому в Донецьк ми поъхали майже усім складом. Було прийняте рішення спочатку добратися до Дніпра, а вже звідти собакою добиратися до кротограда. Так сталося, що у всіх були верхні полки, тому пасажири весь час скаржилися провіднику, що ми не на своїх місцях, заважаєм спати і т.д., проте результатів це не принесло.
Уранці вже були в Дніпрі. Відразу ж пішли, звичайно, в Пузату Хату. Цей склад вже став культовим серед виїздюків. Там зустріли багато киян.
Потім прогулянка набережною. Після цього зявилася можливість відвідати Арену Дніпро, де Ю-н нам обіцяв провести екскурсію. Що й казати, вражає - таке враження склалося у всіх присутніх там киян. Акустика просто супер, відкидні стільці, що дозволяє шизіти прямо в проходах і т.д.